понеділок, 25 листопада 2013 р.

Колесо історії все ще обертається…
            Карпати – це край, багатий на водні ресури. Логічно, що люди здавна використовували силу води. Попередниками гідроелектростанцій на малих річках були звичайні водяні млини, які використовували потенційну силу води, перетворюючи її на механічне зусилля. Водяні млини вже відійшли у  небуття, але існують і такі, які до сьогоднішнього часу залишилися діючими...
            Іршавщина завжди славилася своїми унікальними туристичними атракціями, багато хто чув про славнозвісну водяну кузню-музей «Гамору» в селі Лисичові, про пам’ятник найсильнішій людині світу – Івану Фірцаку (Кротону) в селі Білки, про Національний природний парк «Зачарований край» з двома унікальними об’єктами - «Смерековий камінь» і рідкісне сфагнове болото «Чорне багно», але мало хто знає, що в цьому районі є село Луково, де роблять хліб …на воді! Вірніше,  на унікальному водяному млині, який зберігся з давніх-давен в одній дуже привітній родині.
           У гірських селах без млина було не обійтись, селяни тут сіяли жито та вирощували кукурудзу, а сила води допомагала молоти збіжжя. Зараз люди мелють там муку та приманюють дивовижною спорудою туристів, хоча, на жаль, поки що дуже малочисельних…Попри свій поважний вік, природний водяний млин у селі Луково й досі активно працює.
           Нещодавно разом з екс-начальником організаційно-кадрової роботи апарату Іршавської РДА Олександром Митровцієм, який у свій час зробив великий вклад у відновлення цієї унікальної споруди, вирішили навідатися в це невеличке мальовниче село, поспілкуватися з господарями, які опікуються млином… Тут ми відчули дуже теплу атмосферу, надзвичайно доброзичлива родина Сенинців завжди рада гостям, господарі із усмішкою зустрічали нас. Як з’ясувалося, головним обов’язком ґаздів є забезпечення належної роботи системи, адже млин постійно потребує оновлення та догляду. Так, через поломку і відсутність у господарів фінансування на ремонт, інколи млин простоював роками, поки власникам не допомогли представники влади. Млин пережив в 2008 році нове народження. В 2006 році було виготовлено нове колесо, а в 2008 році він розпочав нове життя. Господарі не збираються його ані зупиняти, ані продавати, кажуть, буде внукам, дітям, односельцям як історична пам’ятка. Зараз на подвір’ї Сенинців над маленьким потічком красується великий млин, де водичка жваво обертає колесо. Ми побачили, що працюючий млин – це радість для села, відчувається що село живе, процвітає, млин працює для інтересів селян. Як тільки починає скресати крига, мірошник відкриває виробничий сезон. Як розповідають господарі, старий млин отримали у «придане» від колишнього колгоспу, в якому пані Олена пропрацювала 32 роки. Перед Великоднем у Сенинців клієнтів  відчутно більшає, бо старі люди до того млина посилають дітей із зерном. Багато людей вірять, що для приготування великодніх пасок потрібне борошно, яке змелене старовинним способом, вважають, що борошно від млина благодатне, тому що  дане від самої природи і змелене енергією природи… Борошно із старого млина найліпше в світі, а випечений хліб та пасочки виходять смачними і ароматними. Хліб із борошна, змеленого на водяному млині, смакує по-особливому. Смак його не переплутаєш і не проміняєш ні на який інший. Випікають в родині і кукурудзяний хліб – богач, роблять начинку. Дружина діда Дениса - Олена Сенинець, зізнається, що в господарстві млин – річ незамінна.  До речі, щоб перемолоти один мішок зерна, потрібно до трьох годин роботи млина. Олена Іванівна говорить, що їхнє господарство - це певного роду музей, куди приходить багато відвідувачів, щоб подивитися на цю унікальну історичну споруду.
            В квітні, 2011 року з доброї волі родини Сенинців та допомоги громадськості (голови ГО «Боржавська ініціатива» Дениса Добри, Луківського сільського  голови – Михайла Фанти, учнівської молоді Іршавської станції юних техніків) напередодні Великодніх свят  була організована дуже цікава міні-акція: «Боржавська Паска». Метою акції було відтворення традиційного приготування пасок до Великодніх свят в умовах історичного середовища. Діти приходили і пекли паски з борошна, яке намолов водяний млин Під час цього заходу на водяному млині мололи борошно, а з борошна місили і пекли паски в традиційній дідівській печі.
           Можна вважати, що на Іршавщині є ще один ексклюзив для туристів, ще одна туристична атракція єдиний діючий водяний млин. Адже наш край конче потребує якісного туристичного продукту, який був би прив’язаний не тільки до гастрономічних (кулінарних) традицій, а й до нашої автентичності, тому що культура наша – це не тільки фольклор, а й історичні пам’ятки, які б відображали історично технічні досягнення регіону.
          Останній активний у нашому регіоні млин може стати другою «Гаморою». Нині родзинка краю - 200 річний водяний млин,  є не лише туристично привабливим: ним пишаються місцеві жителі, і на сьогоднішній день нашим обов’язком є збереження старого водяного колеса, яке й досі обертається та  повноцінно функціонує. Його необхідно зберегти для прийдешніх поколінь як пам'ять про минулі  часи, про наших предків, тому що це - наша спільна історія, яку мають знати всі!
          Родина Сенинців та всі небайдужі люди сподіваються, що із нинішньою модою на екологічно чисту енергію води повернуться й загублені у часі старовинні млини… І знову задзюрчить вода у жолобах старого млина, і знову буде чути скрип старого колеса,  яке буде намотувати роки історії нашого району, передаючи її до рук нащадків, а вже як вони нею розпорядяться – тепер залежить від нас!
Юлія Щока – методист з організації туризму,
відділу культури і туризму Іршавської РДА

 
 
 
Реставрація млинного колеса
Реставрація млиноного колеса

 

 

Немає коментарів:

Дописати коментар